Поети для епох: Максим Рильський і
Ліна Костенко через призму “Джерела”
Два великі Поети, гордість України,
народилися в один день — 19 березня.
Лише
з різницею у 35 років. Максим Тадейович
— у 1895 році, а Ліна Василівна — у 1930-му.
За віком, за даним Богом талантом, за
глибиною світосприйняття вона могла б
бути його донькою.
Одного разу їм довелося зустрітися,
і Ліна Костенко побачила в цій випадковій
зустрічі знак долі:
Ледь-ледь торкаю слово аквареллю
—
Прив’ялий ранок, тиша, паралелі.
З
кленового туманного тунелю
Виходить
Рильський, майже силует.
А я
дивлюся… Я хвилююсь трохи…
І
розминулись. Тільки силует.
Оце
і все. Зустрілись дві епохи.
Дурне
дівчатко і старий поет.
(Ліна
Костенко)
Кожна людина — дзеркало своєї епохи.
Але, як мудро зауважила Ліна Костенко:
в одних життях відбивається головне,
вічне, справжнє…, а в інших — лише
«збіговисько дрібниць».
Максим Рильський
і Ліна Костенко — це два великих серця,
які зуміли охопити дух часу, осмислити
його і залишити нам безцінний скарб —
свої поезії, сповнені глибини, чистоти
та світла.
Вони не піддавалися розпачу, не
опускали рук, бо знали: все минеться, а
життя — триває.
І в цьому житті завжди
залишаються найвищі цінності: добро,
краса, мудрість, людяність, духовність.
Про це так просто і водночас проникливо
сказав Максим Рильський:
Я натомився від екзотики,
Од
хитро вигаданих слів...
А на вербі
срібляться котики,
І став холодний
посинів.
Щороку, 19 березня, Ліна Костенко з
особливою теплотою надсилала вітання
Максиму Рильському. Це була не просто
формальність — це був жест поваги,
вдячності й духовної спорідненості. І
сьогодні, через роки, здобувачі освіти
«Джерела» продовжують цю традицію,
вшановуючи пам’ять великих Майстрів
українського слова.
Навіть у складних умовах дистанційного
навчання наше бажання берегти пам’ять
і натхнення не згасає.
Навпаки — воно
розквітає у нових форматах: онлайн-читаннях,
відеопрезентаціях, декламаціях поезії
під час відеоконференцій. Віртуальні
виставки, інтерактивні та творчі завдання
допомагають не просто поглиблювати
знання — вони єднають покоління і вчать
нас цінувати те, що робить нас українцями.
Бо поети йдуть у вічність, але їхні
слова залишаються з нами — живими,
мудрими, сильними.
Автор: Шокарєва О.Є.