Поети для епох: Максим Рильський і Ліна Костенко через призму “Джерела”

 Поети для епох: Максим Рильський і Ліна Костенко через призму “Джерела”

Два великі Поети, гордість України, народилися в один день — 19 березня.

Лише з різницею у 35 років. Максим Тадейович — у 1895 році, а Ліна Василівна — у 1930-му. За віком, за даним Богом талантом, за глибиною світосприйняття вона могла б бути його донькою.

Одного разу їм довелося зустрітися, і Ліна Костенко побачила в цій випадковій зустрічі знак долі:

Ледь-ледь торкаю слово аквареллю —
Прив’ялий ранок, тиша, паралелі.
З кленового туманного тунелю
Виходить Рильський, майже силует.
А я дивлюся… Я хвилююсь трохи…
І розминулись. Тільки силует.
Оце і все. Зустрілись дві епохи.
Дурне дівчатко і старий поет.
(Ліна Костенко)

Кожна людина — дзеркало своєї епохи. Але, як мудро зауважила Ліна Костенко: в одних життях відбивається головне, вічне, справжнє…, а в інших — лише «збіговисько дрібниць».

Максим Рильський і Ліна Костенко — це два великих серця, які зуміли охопити дух часу, осмислити його і залишити нам безцінний скарб — свої поезії, сповнені глибини, чистоти та світла.

Вони не піддавалися розпачу, не опускали рук, бо знали: все минеться, а життя — триває.

І в цьому житті завжди залишаються найвищі цінності: добро, краса, мудрість, людяність, духовність. Про це так просто і водночас проникливо сказав Максим Рильський:

Я натомився від екзотики,
Од хитро вигаданих слів...
А на вербі срібляться котики,
І став холодний посинів.

Щороку, 19 березня, Ліна Костенко з особливою теплотою надсилала вітання Максиму Рильському. Це була не просто формальність — це був жест поваги, вдячності й духовної спорідненості. І сьогодні, через роки, здобувачі освіти «Джерела» продовжують цю традицію, вшановуючи пам’ять великих Майстрів українського слова.

Навіть у складних умовах дистанційного навчання наше бажання берегти пам’ять і натхнення не згасає.

Навпаки — воно розквітає у нових форматах: онлайн-читаннях, відеопрезентаціях, декламаціях поезії під час відеоконференцій. Віртуальні виставки, інтерактивні та творчі завдання допомагають не просто поглиблювати знання — вони єднають покоління і вчать нас цінувати те, що робить нас українцями.

Бо поети йдуть у вічність, але їхні слова залишаються з нами — живими, мудрими, сильними.

Автор: Шокарєва О.Є.